Уманські парадокси
02.11.2006 16:09
Інтрига
OtherSide.com.ua
У перших числах червня 2006 року мій тернопільський приятель, письменник Петро Сорока заагітував мене у поїздку по центральній частині України. Це був гарний задум, до якого підключилися тернопільські, харківські та київські літератори, і ми за декілька днів проїхали по Черкащині: відвідали Умань, село Гусаково на Звенигородщині, де проживає унікальна людина, - 83-річний Михайло Іванченко, редактор літературно–історичного альманаху “Плуг”, проїхали благословенну Керелівку, Суботів, Чигирин, Черкаси і завершили поїздку відвідинами могили Тараса Шевченка у Каневі. Вражень було багато, так само було багато зустрічей, розмов, але у моїй свідомості найдивнішими залишилися уманські враження. 
Справа навіть не в славнозвісній “Софіївці”, цій унікальній пам’ятці паркової культури кінця ХVІІІ ст., не у зустрічі зі студентами і викладачами Уманського педагогічного університету ім.П.Тичини, - ці враження були контрастні, але у цілому позитивні. Ці дивні враження і якийсь незрозумілий мені тривожний настрій почали опановувати мене, коли нас усіх повезли до місця, де стоїть кам’яний знак, на якому значилося, що його встановлено до 200–річчя Коліївщини і саме тут буде пам’ятник Максимові Залізняку та Івану Гонті. Все би нічого, якби цей знак не було встановлено ще 1968 року, і вже самі уманці гірко сміються, що на цьому місці ніколи не буде вказаного пам’ятника. Здавалося би ситуація виглядає дивною: маємо одне із найвідоміших в українській історії повстань, маємо геніальну поему Тараса Шевченка “Гайдамаки”, маємо історичні студії, романи, але чомусь боїмося поставити пам’ятника народним героям. Але на цьому мої дивні відчуття не завершилися. Якою дивиною виглядало й те, що нашу екскурсію не пропустили до місця поховання лідера брацлавських хасидів цадика Нахмана. Не пропустили у першу чергу хасиди, бо ми, мовляв, нечисті... Вже після повернення з поїздки я пошукав матеріали у бібліотеці й дізнався, що цадик Нахман приїхав в Умань 1802 року, відвідав він цвинтар, на якому були поховані юдеї, жертви Коліївщини, а пізніше заповів себе поховати на цьому ж цвинтарі. Я б у жодній мірі не хотів, аби мене сприйняли як запеклого чи підпільного антисеміта. Я хотів би просто для себе вияснити, у якій державі я живу. Не буду вдаватися у жодні паралелі, не шукатиму аргументів “за” і “проти”, але коли мені говорять, що у Києві брат одного із урядових наближених Y. купив собі одну вулицю, то я вже не дивуюся, що в Умані скуповуються хасидами квартири, які розміщені у радіусі кілометра від могили цадика Нахмана. Уманці радо продають, бо ціни на ці квартири шалені. Так само радо здають квартири на час паломництва, у вересні місяці, коли офіційно хасиди відзначають в Умані своє свято “Рош-га-Шана”. Кажуть, що це зустріч юдейського Нового року. Але є також й інша думка, “Рош-га-Шана”- це свято відродження нації. Я радий за юдеїв, що вони прагнуть відроджуватися. Але мені не зрозуміло, чому вони хочуть відроджуватися на моїй історичній батьківщині. Що змінилося у такому разі? Ідея сіонізму? Швидше всього, у юдеїв змінилося поняття “історичної батьківщини”. До речі, хасиди твердять, що швидко вони зроблять Умань юдейським містом. Я чомусь не сумніваюся у тому, що їхнє прагнення може втілитися в реальність, бо надто легко ми розпродуємо свою землю. У такому разі, що робити нам, тим, що не хочуть продавати? Якої обітованої землі шукати? І, найголовніше,- де?
Євген БАРАН, Івано–Франківськ, спеціально для “Іншого Боку”
переглядів: 1249
Рейтинг: 0.0/5 ( проголосувало: 0 ) |
- Редакція не завжди поділяє думку авторa.
- Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
|
|
Інтрига Читайте ще в рубриці |
|
